«Дай мені почути радість і веселість» (Пс 50,10)

Сьогодні я хочу говорити про радість, яка повинна наповнювати душу віруючого християнина, серце того, хто належить доЦеркви, а не просто ходить до церкви. Саме цього у псальмі просить Давид: «дай мені почути радість і веселість» (Пс  50,10).Радість, за словами Папи Франциска в часі проповіді, не є просто «веселістю, яка випливає з благополучних життєвих обставин, а даром Божим, що виповнює людину зсередини».

Ми маємо багато нагод, щоб радіти, тішитися. Хочу звернути увагу читачів лише на три причини для радості, для правдивої християнської радості. Навіть людина, яка в житті має багато труднощів та випробувань, якщо гляне глибше, то побачить, що дійсно є чим радіти, а не сумувати.

Насамперед, ми повинні радіти, тому що ми живемо. Це ж велика божа благодать – жити. Життя – це дар, яким людина повинна тішитися і за що повинна дякувати Богові. Бог дав нам життя, наші мама і тато нам не відмовили у житті (багато батьків це роблять своїм дітям чинячи аборт), і ми маємо цю прекрасну можливість жити.

Є люди, які постійно стогнуть у житті, завжди на когось чи на щось нарікають, і не хочуть побачити гарні речі, які, попри всі труднощі, стаються в нашому житті. А їх є дуже багато. Це так важливо для християнина радіти тим, що Господь дає нам кожного дня і тим, що Він нас тримає при житті і є нашим Батьком.

Маємо радіти, що Бог дав кожному з нас особливе покликання. Він даючи нам життя, дав також в цьому житті якусь місію. Хтось є батьком чи матір’ю родини, хтось священиком, монахом чи монахинею, хтось доктором чи вчителем… Це не просто так: Господь для кожного з нас має свої плани, а ось завдання людини – це, довірившись Богові, розпізнати своє покликання і радіти ним, тішитися ним, не нарікати на нього. Покликані ми пізнавати Божу волю, а воля Божа – це старатися жити праведно і свято (пор. 1 Сол 4, 3).

Ми маємо велику благодать – бути християнами – і цим повинні радіти і бути вдячними Богу. Інколи навіть не задумуємося над тим, але через наших родичів, батьків, вчителів духовних ми є наслідниками Ісуса Христа. Так, ми грішимо, але ми встаємо і маємо засоби освячення, які залишив Господь Ісус Христос і які подає нам Свята Матір Церква (Тайна Сповіді і Тайна Євхаристії).

Бути християнином – це велика радість, це знати, що належиш до спільноти віруючих людей, яким Господь запевнив спасіння. Належати до Церкви – це також велика радість. Кажу «належати», не просто «ходити». «Належати» означає жити Церквою, брати участь у житті Церкви, знати, що від мого святого життя залежить життя Церкви. Належати до Церкви – означає переживати за її добро та за її добре ім’я; належати до Церкви – це не опустити недільної та святкової Святої Літургії та приватної молитви; належати до Церкви – це не просто переживати, щоб не забути щось посвятити (вербу, пасху чи фрукти), але дбати за життя зі святими тайнами (часто приступати до святих тайн – Сповіді і Євхаристії), за «освячення» особисте та наших ближніх. Належати до Церкви – це любити Церкву і не говорити про неї зле, як про третю особу, мовляв «вона така і сяка», але дбати за її розвиток, за добре ім’я та за спільне добро всіх братів і сестер.

Церква, як її називали святі Отці є «свята грішниця»: «свята», бо її засновник Ісус Господь святий, а «грішниця», бо складається з таких як я і Ви, дорогі браття і сестри. Це велика радість знати, що ти належиш до спільноти вірних, які творять Церкву і ти є одним важливим членом Святої Церкви.

Християнська радість – це чеснота, яка випливає з нутра людини і проявляється назовні. Правдива радість пов’язана з глибоким довір’ям до Господа Бога та упованням на Його поміч. Той, хто радіє, не показує, що він байдужий до зла, яке є світі чи до страждання, яке часто супроводжує багатьох людей, але все це довіряє Богові. Правдивої радості може зазнати та людина, яка старається жити праведно (уникати гріхів) чи знаходити правдивий лік, коли вже згрішила (Свята Сповідь і Святе Причастя). Правдивою радістю зможе насолодитися той, хто не живе просто для себе (жити для себе -  це животіти), але віддається ближнім, бо «більше щастя – давати, ніж брати!» (Ді 20,35).

Правдиву радість може дати тільки Христос. Поки людина цього не усвідомить, буде завжди чимось незадоволена і це незадоволення буде поширювати на інших людей – в родині, на місцях праці чи навчання, в дорозі, у спілкуванні з іншими… Ворогом радості є смуток, а смуток можна побороти примиренням з Богом, тобто через святі таїнства Покаяння та Євхаристії.

Бажаю Вам, щоб Ви вміли бути радісними і дарувати іншим радість, бо з нами Господь Бог.

о. Йосафат Бойко, ВС