Проповідь на Стрітення

                            Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

                                     Слава Ісусу Христу!

                             Дорогі брати і сестри во Христі!

Сьогодні Свята Церква закінчує той час, що називається в народі Зимові свята, а в Святій Церкві -Різдвяний час. Про що голосить сьогодні євангеліє7 Про те, що батьки Господа нашого Ісуса Христа, згідно з законом Мойсея,принесли його в Єрусалимський храм і принесли жертву, іншими словами викуп. Праведний Симеон бере на руки немовля і від імені всього Старого Завіту виголошує: «Бо побачили очі мої Спасіння». Тобто, цілий Старий Завіт, немов підготовчий етап, дає «офіційно» Спасителя народу. Стверджує, що саме це немовля, є спаситель народу.

            Як вчить передання Симеон був священиком, був одним із перекладачів Святого Письма на грецьку мову. Перекладаючи пророцтво Ісаї, 7,14 «Діва зачне в утробі» усомнився в пророцтві, і хотів виправити помилку. Але! Як тільки перо торкнулось листка, ангел Божий вхопив його за руку і сказав: «Не вмреш, поки не побачиш своїми очима...» І ось сьогодні беручи того хто вийшов з Дівочої утроби, тобто Ісуса, на руки  Симеон говорить: «Нині відпускаєш раба твого Владико». Чекав цього 270 років і маючи 360 років Симеон побачив власними очима, як і сказав йому ангел.

    Продовжуючи від імені Старого Завіту виголошує, що прийшов Спаситель на просвічення всіх народів. Тобто, Світло прийшло у світ, Світло засяяло в темряві. Благословляючи Симеон звертається до Святої Приснодіви Марії матері, а в її образі і до нас усіх:«Ось цей поставлений для падіння і підняття багатьох.». Ці події Церква урочисто святкує раз в році на свято Стрітення. Можемо сказати сучасною мовою - офіційна зустріч Старого і Нового Завіту, тобто, Симеона який взяв на руки Спасителя світу. Церква в кожній вечірні згадує про те, що Світло прийшло у світ, коли співаємо «Світло тихе, святої слави», та згадує ту подію, яку нині святкуємо «Нині відпускаєш раба твого Владико» .

Звернім увагу! Що для підтвердження слів священика Симеона, Бог посилає Анну, пророчицю,  дочку старця Фануїла, яка підтверджуючи слова Симона, щоб часом хтось не засумнівався, ніби старий Симеон, не сповна розуму. Тому Анна пророчиця підтверджує слова старця, своїм пророцтвам, восхвальними словами. А що, ми зможемо навчитися з сьогоднішньої Євангелії? Перш за все, звернім увагу на Святе Передання. Симеон засумнівався в правдивості пророцтва. А скільки тепер тих, що сумніваються , тих поневірків, які не хочуть визнавати святість її, тобто Церкви. Науки, врешті-решт не вірять, що церква це тіло Ісуса, і це тіло є ми з вами, християни. Не вірячи, сумніваючись, думаючи, що мислять по свому, нібито правильно, зрікаються Церкви, протестують проти Неї, проти того всього, що відбувається в Церкві, проти її Святої науки. Такі люди, немов той Симеон, який наважився змінити пророцтво, бо думав по-людськи, думав, що не може Діва родити дитину, думав по-земному. Як бачимо, Церква вчить думати про Бога, що для нього неможливого немає. А що ми? А ми тільки подув Його Творчої руки. Христос вчить нас, що якщо ми не станемо, як діти, - не увійдемо в Небесне Царство. Треба вчитися ставати дітьми, нам дорослим, вчитися довіряти Святій науці, брати на віру речі, які по обмеженості нашого розуму, не можемо пояснити, вчитися прощати швидко і не тримати в серці гніву, завжди бути радісним і радіти з маленьких речей. З того, що дає нам Бог. Всі ці якості ми губимо по мірі вбирання у себе тих знань, які пропонує нам цей шалений світ, світ, який віддаляє нас від Бога, а не приближує. Світ якому не можна  вірити, бо він повстав проти Бога, світ який хоче прив’язати Бога до земних, чи то людських речей. Не Бога треба прив’язувати, чи підстроювати до своїх людських міркувань, але себе, своє людське єство прив’язувати до Нього. Бо часто все наше життя це повстання проти Бога і його Законів Святих. Дехто, вбиваючи чи знищуючи, чи шкодячи Святій Церкві, чи навіть людям думає, що тим служить Богові. Первосвященики розумні люди, але не сприйняли Спасителя. Чому юдеї не сприйняли Спасителя? Бо хотіли Бога прив’язати до чисто земних речей і людських почуттів. Думаючи, що Спаситель дасть їм тілесне щастя. На сучасній мові можна висловитися так – кожному квартиру, машину, грошей, рабів чи то слуг. Але Христос Спаситель прийшов для перетворення не цієї дійсності, прийшов дати не те, що ми хочем, але прийшов дати те що нам треба. Через біль і страждання тільки можна повернутися до Бога. Життя Ісуса проходило нелегко і закінчилося Хресними стражданнями. Тож ми маємо як дитина повірити, що все це треба, бо поворот до Бога не є легкий. Легше гнатися за цим світом з його лживими зручностями. Але пам’ятаємо, що цей світ розпинає і нас. Тому Христос нам говорить, нас вчить, нам пропонує: «Візьміть свій хрест і ідіть за Мною». Треба повірити, як діти вірять своїм батькам. Що ці страждання – наші хвороби, біди, незгоди, незручності -  є ЛІКИ, які повертають нас до Бога. А щоби вони не були такими болісними, треба вчитися вірити і тоді терпіння будуть радістю. «Хто вірить в Мене, той навіть вмерши житиме». Амінь.