Християнська любов – це цілковитий та безкорисливий дар...
Християнська любов – це цілковитий та безкорисливий дар людської душі для Бога і для ближнього. Цілковитий, повний, жертвенний, який можна прирівняти до самого дару Господа нашого Ісуса Христа, ініціатора та першого джерела такої любові . Який будучи розп’ятим за нас на хресті не перестає дарувати із свого пробитого Серця, саме таку жертвенну любов, вистраждану у великих муках. Так, християнська любов – це любов Христа, - це любов, яка витікає з його душі і продовжує своє життя у душах здатних Його наслідувати у цій любові, здатних передавати Його любов на інших у повному дарі із свого життя.
У сьогоднішньому Євангелії ми почули про особливу зустріч одного із добре вихованих в законі Мойсея, і досить віруючого юнака, який відчуваючи, що йому замало заховування заповідей та приписів закону підійшов до Ісуса, щоб отримати відповідь на ту, для нього вже проблему: «Що я маю робити, щоб знайти життя вічне?». Це питання дуже цінне. Папа Іван Павло ІІ у своїй енцикліці «Блиск правди» по особливому акцентує на чесноті цього юнака стверджуючи як це важливо, щоб кожний з нас ставив запитання Ісусові Христові Богові: «Що я маю робити, щоб увійти в життя вічне», і міг похвалитися як цей юнак, що змалку заховує заповіді Божі. І Господь цінить таку цікавість людини, її повносправність та вірність його об’явленню, Божому законодавству. Але для Бога є замало, якщо людина просто впорядкована морально, етично та естетично. Бог хоче, щоб за тою моральністю, етикою, естетикою, культурою, та за тим рівнем інтелігентності людини, ще стояла жертвенна любов, яка виходить із жертвенного серця і жертвенної душі, яка б дарувалася Богові та людині у повному дарі. Тому юнак похвалившись перед Господом нашим Ісусом Христом може не сподівався, що Господь учитель поставить перед ним більші вимоги, ніж заховування заповідей з малку. Поставить йому такі вимоги, без яких він не зможе стати досконалим: «Якщо ти хочеш бути досконалим, продай усе і роздай бідним та йди за мною і будеш мати скарб на небі». Ось тобі відповідь, що ти маєш робити, щоб унаслідувати життя вічне. Це був поклик до жертвенної християнської любові самого Господа Ісуса Христа, який звернувся безпосередньо до цього юнака. Ісус його кликав, можливо на апостола або на одного зі своїх учнів та послідовників, на першого християнина. Хотів йому показати різницю між простими законовчителями та тим, хто мав би правдиву жертвенну любов Христову. Ми знаємо що юнак засумував і певно подумав: »Як я собі дам ради з тим покликанням; у мене і поля, хати, воли, осли, верблюди і інші надбання в коморах, мене батьки по іншому вчили, що ніби я маю це все залишити своїм дітям та внукам. І відповідно маю проіснувати за рахунок тих маєтків та бюджетів, а Він мені каже іди за моною. Куди йти? Як він сам не має де голови прихилити як безпритульний бомж. Кажуть, що ночує десь в Капернаумі чи у Витанії. Сам ні кола, ні двора не має, а мені каже бери роздай усе та йди за мною. Куди?: У якусь вічність? У якесь незнання та небуття?! Це для мене не підходить, напевно подумав юнак: дуже правильний і моральний, етичний та естетичний. Отже, буду жити тим земним життям, людським життям і не рвуся вище. І коли відійшов юнак з таким станом пережиття: думок, стурбованого серця за своє і за своїх, Ісус сказав до своїх учнів: «Легше верблюдові увійти крізь вушко у голці, ніж багатому попасти в Царство Небесне». Апостоли тоді запитали: «Господи хто ж тоді може спастися?», а Ісус відповів: «У людей це неможливо, а Богові все можливо». В Старому Завіті було дуже багато законів, але одного найголовнішого закону бракувало всім – це закону безкорисливої жертвенної любові , яка могла явитися тільки в Христі Ісусі і дістати назву християнська любов. Увесь закон і пророки були зведені до тільки двох заповідей: «Будеш любити Господа Бога твого всім твоїм серцем, всією твоєю душею, всім твоїм розумом та всіми твоїми силами, а ближнього свого, як себе самого!». Ці дві заповіді можна скласти в одну назву чистої безкорисливої та жертвенної християнської любові.
У сучасному світі питання любові дуже дискутується і видозмінюється. Дістає різні характеристики: любов правдива і фальшива, оригінальна та спотворена чи викривлена; любов до всіх та загального добра, і егоїстично-егоцентрична. В нашому часі найбільшим апокаліптичним знаком є згасання любові батьків до дітей і навпаки; велика криза любов по сім’ях і в цілому між християнами. І тому, в наші дні, треба особливо застановлятися над необхідністю відродження в наших серцях даного Христом дару безкорисливої та жертвенної християнської любові. «Тільки по тому пізнають, що ви є мої учні коли будете мати любов між собою», каже Господь наш Ісус Христос. Не потому, що апостоли будуть говорити, або робити, чи як виглядати, а тільки по любові пізнають, що вони християни. Наскільки будемо здатні роздаровувати, ділитися, жертвуватися, наскільки наше серце зможе до кінця бути радісним тим, що воно дарує, жертвується, маючи Божу любов яка діє через нас на інших. Хай милосердний Господь розпалить у наших серцях свій вогонь творчої і спасаючої любові. Хай ніхто з нас не буде обділений даром горінням у Його святій любові! Амінь.