Всіх Святих. Перша неділя після Зіслання Святого Духа
Мт. 10:32-33; 37-38; 19:27-30
Люди як тілесні істоти живуть на
землі. Земними дорогами життя пройшло вже багато різних людей, ними йдуть
тепер і йтимуть у майбутньому. Дорога людини на землі починається з її
народження і закінчується смертю тіла, після чого душа людини житиме з Богом у
небі або без Бога – в пеклі. Буде вічно щаслива або нещаслива, залежно від
того, за яке життя людина боролася, живучи на землі. Бог всіх людей призначив
до життя в небі і кличе їх до святості, до досконалості.
Ісус вчив, що ніщо недосконале
не увійде до Царства Небесного. Вже у Старому Завіті Бог через пророків
закликав людей до святості: „Святими ви мусите бути, бо я – святий Господь, Бог
ваш…. Тож будете мені святими, бо святий я, Господь, що відрізнив вас від
народів, щоб ви були моїми” (Левіт 19, 2; 20, 26). У Новому Завіті Ісус вказує
на те, якої досконалості має досягнути людина: „Будьте досконалі, як Отець ваш
небесний досконалий” (Мт. 5:48). Бог усіх людей кличе до святості. Та не всі
люди хочуть цього. І це буває з різних причин.
Що таке святість?
У різні часи святість розуміли по-різному. І тепер не в усіх є правильне
уявлення про святість. Одні розуміють, що святість полягає у довгих молитвах;
інші думають, що в строгих постах; а ще інші – в особливих чеснотах і т. д.
Однак святість полягає у праведній відповіді на Боже покликання і чеснотах, у
сумлінному житті згідно зі своїм покликанням, у цілковитому стремлінні виконати
волю Бога.
Яке загальне покликання в усіх
людей?
Бог сотворив людей з любові і
покликав до співжиття у любові зі Собою. До такого співжиття, яким жили Адам і
Єва перед порушенням Божої заповіді. Співжиття з Богом може відбуватися тільки
в любові, тому ця заповідь є основною, яка необхідна для досягнення
досконалості. Святість полягає у співжитті з небесним Отцем в любові. Апостол
Павло каже: „Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав
любові, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар
пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори
переставляти, але не мав любові, я був би – ніщо. Любов ніколи не переминає.
Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне” (1 Кор. 13:1-2,8). І Святий
Апостол просить: „Змагайте до любові, але бажайте гаряче духовних дарів…” (1
Кор. 14:1).
Святі такі самі люди, як і всі
інші, – з тими самими слабкостями і недоліками. Вони живуть у цьому самому
світі, що й усі інші люди, але їх не видно, вони не є якимись диваками. Святі є
у світі, але до світу не належать, для світу вони чужі, і часто світ їх
ненавидить. Ісус говорив про це Апостолам на Тайній Вечері: „Ненавидить вас
світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то
світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й
ненавидить вас світ” (Ів. 15:18-19). Ненависть світу до послідовників Христа
породила мучеників, сповідників, пустельників…. Не всі святі мали якісь видимі
моральні чесноти, не всі мали особливі ласки, такі, як оздоровляти, творити
чуда і т. д. Багато з них йшло звичайною дорогою, їхня тиха й покірна святість
не впадала в око іншим, навіть близьким. Свята Тереза від Дитятка Ісуса є
прикладом людини, яка йшла звичайною дорогою. Коли вона померла, сестри не
могли виділити чогось надзвичайного в її житті, щоб записати в монастирську
хроніку… А попри те вона була великою святою, її праведність полягала, як і
багатьох інших, не в зовнішньому житті, а у внутрішньому, повному любові до
Бога і ближніх та до всього навколишнього світу. Як ніжно любила вона природу,
а особливо квіти. Тому не дивно, що троянди стали символом її святості.
Святі, як і всі інші люди,
впадали у певні провини, але вміли підніматися, перепрошувати Бога,
продовжувати жити у близькості з Ним, співпрацювати з Божою ласкою і йти вперед
по дорозі до святості, переборюючи всі труднощі на життєвій дорозі. Святий
Франциск Салезій часто любив повторювати: „Франциску, ти впав, лежиш – вставай.
Проси Бога про пробачення і допомогу, та про ласку, щоб більше не падати”.
Святі – це не тільки ті, що у
святості відійшли від нас і живуть тепер у вічній славі Бога, а й ті, що живуть
ще на землі в тісній злуці з Богом. Співпрацюють з Божою ласкою, йдуть слухняно
з любов’ю дорогою, якою веде їх Боже Провидіння, підкоряючись в усьому Божій
волі й виконуючи Божі заповіді. Усі, в кому живе Святий Дух, є святими. При
хрещенні і миропомазанні всі християни отримали Святого Духа – стали храмом
Святого Духа. Апостол Павло, звертаючись до перших християн, говорив: „Хіба не
знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?” (1 Кор. 3:16).
„Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі… Сам цей Дух свідчить
разом з нашим духом, що ми – діти Божі” (Рим. 8:14,16), – навчає Святий
Апостол. Він просить, аби не засмучувати Святого Духа, тобто жити й поводитися
так, щоб слухатися його та щоб Святий Дух міг в нас діяти, нас вчити і
провадити.
Слова Апостола Павла стосуються
і до сьогоднішніх християн. Усі ми – діти Божі, а значить – святі. Тож будьмо
ними! Свідчімо про нашу святість своїм внутрішнім життям з Богом, любов’ю до
Бога, ближнього і до всього створеного. Не робімо нікому кривди. Творімо діла
милосердя, піддаймося впливові Святого Духа, а Він поведе нас дорогою до
вершини призначеної нам святості і до життя у Царстві Божому вже тут, на землі.
Свято Всіх Святих – це свято
всіх нас. Це – свято злуки святих воюючої і терплячої Церкви, тобто тих членів,
що воюють проти зла і борються за щасливу вічність. Живімо усі в тісній злуці,
як частини містичного Тіла Христового. Допомагаймо одні одним, а особливо
представникам терплячої Церкви – тим, хто переходить митарства у позагробовому
світі, а вони не залишаться в боргу… – прийдуть і нам на допомогу в наших
потребах. Там, у небі, чекають нас наші батьки, дідусі з бабусями, наші предки,
котрі уболівають за нас та допомагають нам.
О.Іван Барчук ВС
|