Всіх Святих. Перша неділя після Зіслання Святого Духа

Мт. 10:32-33; 37-38; 19:27-30

Люди як тілесні істоти живуть на землі. Земними дорогами жит­тя пройшло вже багато різних людей, ними йдуть тепер і йтимуть у майбутньому. Дорога людини на землі починається з її народження і закінчується смертю тіла, після чого душа людини житиме з Богом у небі або без Бога – в пеклі. Буде вічно щаслива або нещаслива, за­лежно від того, за яке життя людина боролася, живучи на землі. Бог всіх людей призначив до життя в небі і кличе їх до святості, до до­сконалості.

Ісус вчив, що ніщо недосконале не увійде до Царства Небесного. Вже у Старому Завіті Бог через пророків закликав людей до святості: „Святими ви мусите бути, бо я – святий Господь, Бог ваш…. Тож бу­дете мені святими, бо святий я, Господь, що відрізнив вас від народів, щоб ви були моїми” (Левіт 19, 2; 20, 26). У Новому Завіті Ісус вказує на те, якої досконалості має досягнути людина: „Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5:48). Бог усіх людей кличе до святості. Та не всі люди хочуть цього. І це буває з різних причин.

Що таке святість?

У різні часи святість розуміли по-різному. І тепер не в усіх є пра­вильне уявлення про святість. Одні розуміють, що святість полягає у довгих молитвах; інші думають, що в строгих постах; а ще інші – в особливих чеснотах і т. д. Однак святість полягає у праведній від­повіді на Боже покликання і чеснотах, у сумлінному житті згідно зі своїм покликанням, у цілковитому стремлінні виконати волю Бога.

Яке загальне покликання в усіх людей?

Бог сотворив людей з любові і покликав до співжиття у любові зі Собою. До такого співжиття, яким жили Адам і Єва перед порушен­ням Божої заповіді. Співжиття з Богом може відбуватися тільки в любові, тому ця заповідь є основною, яка необхідна для досягнення досконалості. Святість полягає у співжитті з небесним Отцем в лю­бові. Апостол Павло каже: „Якби я говорив мовами людськими й ан­гельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча або ким­вал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любові, я був би – ніщо. Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне” (1 Кор. 13:1-2,8). І Святий Апостол просить: „Змагайте до любові, але бажайте гаряче духовних дарів…” (1 Кор. 14:1).

Святі такі самі люди, як і всі інші, – з тими самими слабкостями і недоліками. Вони живуть у цьому самому світі, що й усі інші люди, але їх не видно, вони не є якимись диваками. Святі є у світі, але до світу не належать, для світу вони чужі, і часто світ їх ненавидить. Ісус говорив про це Апостолам на Тайній Вечері: „Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ” (Ів. 15:18-19). Ненависть світу до послідовників Христа породила мучеників, сповідників, пустельни­ків…. Не всі святі мали якісь видимі моральні чесноти, не всі мали особливі ласки, такі, як оздоровляти, творити чуда і т. д. Багато з них йшло звичайною дорогою, їхня тиха й покірна святість не впадала в око іншим, навіть близьким. Свята Тереза від Дитятка Ісуса є прикладом людини, яка йшла звичайною дорогою. Коли вона померла, сестри не могли виділити чогось надзвичайного в її житті, щоб запи­сати в монастирську хроніку… А попри те вона була великою святою, її праведність полягала, як і багатьох інших, не в зовнішньому житті, а у внутрішньому, повному любові до Бога і ближніх та до всього на­вколишнього світу. Як ніжно любила вона природу, а особливо квіти. Тому не дивно, що троянди стали символом її святості.

Святі, як і всі інші люди, впадали у певні провини, але вміли під­німатися, перепрошувати Бога, продовжувати жити у близькості з Ним, співпрацювати з Божою ласкою і йти вперед по дорозі до свя­тості, переборюючи всі труднощі на життєвій дорозі. Святий Франциск Салезій часто любив повторювати: „Франциску, ти впав, лежиш – вставай. Проси Бога про пробачення і допомогу, та про ласку, щоб більше не падати”.

Святі – це не тільки ті, що у святості відійшли від нас і живуть тепер у вічній славі Бога, а й ті, що живуть ще на землі в тісній злуці з Богом. Співпрацюють з Божою ласкою, йдуть слухняно з любов’ю дорогою, якою веде їх Боже Провидіння, підкоряючись в усьому Бо­жій волі й виконуючи Божі заповіді. Усі, в кому живе Святий Дух, є святими. При хрещенні і миропомазанні всі християни отримали Святого Духа – стали храмом Святого Духа. Апостол Павло, зверта­ючись до перших християн, говорив: „Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?” (1 Кор. 3:16). „Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі… Сам цей Дух свідчить разом з нашим духом, що ми – діти Божі” (Рим. 8:14,16), – навчає Свя­тий Апостол. Він просить, аби не засмучувати Святого Духа, тобто жити й поводитися так, щоб слухатися його та щоб Святий Дух міг в нас діяти, нас вчити і провадити.

Слова Апостола Павла стосуються і до сьогоднішніх християн. Усі ми – діти Божі, а значить – святі. Тож будьмо ними! Свідчімо про нашу святість своїм внутрішнім життям з Богом, любов’ю до Бога, ближнього і до всього створеного. Не робімо нікому кривди. Творімо діла милосердя, піддаймося впливові Святого Духа, а Він поведе нас дорогою до вершини призначеної нам святості і до життя у Царстві Божому вже тут, на землі.

Свято Всіх Святих – це свято всіх нас. Це – свято злуки святих воюючої і терплячої Церкви, тобто тих членів, що воюють проти зла і борються за щасливу вічність. Живімо усі в тісній злуці, як частини містичного Тіла Христового. Допомагаймо одні одним, а особливо представникам терплячої Церкви – тим, хто переходить митарства у позагробовому світі, а вони не залишаться в боргу… – прийдуть і нам на допомогу в наших потребах. Там, у небі, чекають нас наші батьки, дідусі з бабусями, наші предки, котрі уболівають за нас та допомага­ють нам.

О.Іван Барчук ВС